Жінка 12 годин пішки йшла мінними полями з пораненням після того, як окупанти розстріляли її чоловіка і синів.

У Дніпрі рятують жительку села Званівка з Донеччини, яка 12 годин ішла пішки під обстрілами замінованими територіями, ще й із простреленим обличчям. Її чоловіка, двох синів і сусідів розстріляли окупанти. Жінку теж вважали вбитою. Та Ольга опритомніла і з останніх сил змогла дійти до українських захисників. Ті передали її медикам.

Як дивом вижила, поранена розповіла журналістці ТСН Ользі Павловській.

«Усе за секунду сталося. Він (окупант — Ред.) так забіг: „Ізвінітє, пріказ“. Ми ж нічого не пойняли. А він так з ружʼя. І ми падаємо. Я думала, що тоже вмерла. Я ще так думаю, падаю, я вмерла, закінчився цей ужас. Ми всі разом вмерли», — розповідає згорьована жінка.

Усе пережите пані Ольга памʼятає до дрібниць. З чоловіком і двома дорослими синами ховалася у підвалі власного будинку в селі Званівка біля Сіверська. Збиралися виїхати до безпечного місця, навіть зібрали речі, але вранці вийти вже було неможливо. І так тривало десять днів.

«Десять днів — оце було пекло, жах якийсь. „Прильоти“, безпілотники, тисяча їх просто! І вони над твоїм домом літають, літають. І ти просто ждеш, що він зараз упаде, що на сьомий день старший син каже: „Мамо, я це не витримаю, я зійду з розуму“, — продовжує Ольга.

Каже, коли раптом усе стихло, молодший — 32-річний син — вийшов по воду, а до їхнього підвалу зайшли окупанти.

«Ґаварітє, ґдє враґі. Кажу: „Та откуда я знаю“. Один навіть каже: „Ви нє можєтє мнє кофє сдєлать?“. А у нас і води не було. Балакав, наче як людина, щось про дочку розказав. А потом просто холоднокровно зайшов і розстріляв», — розповідає жінка.

Ольга згадує, як отямилася у підвалі з простріленим обличчям поруч з убитим чоловіком і старшим сином. Їх обох звали Олександрами. Каже,: пішла шукати молодшого — Володимира.

«Усе горить, просто горить! Ну фільм жахів. Усе вибухає. Я ходжу, кричу, нема ніде нікого. На чотирьох дійшла я до сусідки в погреб. А там взагалі Армагеддон: лежить сусідка моя вбита, а поруч мій син теж лежав. Я підняла його ручку, а вона вже була така, як у ляльки. Казала: „Вова, прости мене, що я не могла тебе спасти“», — каже жінка.

Уже в темряві наважилася йти з села. Як подолала шлях із пораненням, і досі не розуміє.

«Я собі йшла. Падають ті бомби. Одна впала, бо воно видно. В одну яму я впала, вона ще гаряча була, ледь з неї вибралася. Я йшла, мені було все одно. Убʼє ракета, то вбʼє. Потім, виявляється, там міни були», — додає вона.

За пів доби врешті дійшла до українських захисників. Ті надали допомогу та доправили до лікарні Дніпра.

«Це просто щастя, що куля пройшла трошки нижче і не зачепила ці судини, дуже важливі, і не зробила її мертвою за секунду. Якісь пів сантиметра її відділяли від смерті після такого пострілу», — каже головний лікар Дніпровської обласної клінічної лікарні ім. Мечникова Сергій Риженко.

Куля пройшла крізь праву щоку і вийшла біля лівого вуха. Операція тривала понад годину, попереду ще нові, щоб врятувати обличчя.

З пораненою працюють психологи, щоб вона змогла впоратися з горем. Водночас вона сама хоче покарання для вбивць її рідних.

«Допитали потерпілу та зафіксували її свідчення щодо чергового воєнного злочину проти цивільного населення. Наразі триває проведення невідкладних слідчих дій для встановлення всіх обставин події та причетних до скоєння злочину російських військовослужбовців», — каже Вадим Букрєй, керівник управління Донецької обласної прокуратури.

Тим, хто скоїв воєнний злочин, загрожує довічне увʼязнення.

Раніше ГУР перехопило наказ російського командира про страту цивільних під Покровськом.